/>
 <BR><!--/U1AHEADER1Z-->
 
 <div id=

Наші вітання

  


Сьогодні



Меню сайту

Мій рідний край

 Родинне дерево

Сільські аматори

Архів сайту

Фейсбук

Ютубе

 


Всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Логін:
Пароль:

Погода

Погода в Україні


FRENOS

 

Календар

«  Листопад 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930

Копичинці - інформаційно-розважальний портал міста над Нічлавою

Головна » 2017 » Листопад » 14
З добірки: "Житіє крізь призму сміху"
Винахідливий

Стежиною, що плентається попід біло-рожевим буянням саду, мимо зеленого штахетника дитячого садка йде двоє: Павло, низенький, натоптуваний з чорними вусами хлопець, що несе у руках сумку із слюсарним інструментом, та високий, худий із сріблястими пасмами волосся Богдан.

— Знаєш, коли я був ще таким пацаном, як от ти, — продовжує розмову високий, розмахуючи довгими руками, — була у нас, хлопчаків, розвага — гонити в нічне коней. Ото, збираємося щовечора під конюшнею, а потім — кавалерійським ескадроном через усеньке село, аж виляски йдуть, летимо на конях, ніби в атаку ... А одного разу йду вулицею, коли це бачу мені навстріч летить сполоханий кінь і з-під копит, наче від куль, рвуться фонтанчики пороху... А на коневі, ти не повіриш, вчепившись за гриву лежить на смерть перелякана дівчина...

— І ви зловили того коня! — Павло ховає усмішку під настовбурчені вуса.

— Ні, не зловив, — пропускає мимо вух колючку Богдан. — Але я знав, що кінь ніколи не наступить на людину, й тому сміливо кидаюсь під передні ноги. Кінь здибився, розвернувся на задніх ногах і стрибнув у протилежний бік. Однак цього було досить, бо дівчина не втрималась на ньому й сповзла просто в мої обійми...

— Фантастично!

— Що б ти знав!

— Ви справжній лицар, — ледь утримується від сміху Павло, — і ця дівчина з великої дяки вийшла за вас заміж...

— Вийшла не вийшла, лицар не лицар, але ми були справжніми парубками, а не таке, як теперішнє чорті-що, — зверхньо кпинить Богдан. — Замість того, аби захистити дівчину, купити їй скажімо квиток, на забаву, виставу чи кіно, вгостити солодощами, ви потрафите видерти у неї з рук останню цукерку, не посоромитесь вициганити грошей на сто грамів... Такі ви нинішні...

Раптом у глибині саду, Павло помічає бугая, що з насолодою чухрався об стовбур яблуні.

— Богдане Григоровичу, то часом не той самий диявол, що торік ледь не поробив з нас мокре місце, коли ми ремонтували у стайні напувалки?

— З кого з нас? Може з тебе.

— Е, ні! Я устиг видряпатись на вікно, а вас він таки запхнув під жолоб.

— Не сплітай... Я його сам заманив до себе, заховавшись під жолоб, і коли бик наблизився, я за кільце — хап і по всьому. Запам’ятай, юначе, в житті завжди треба бути винахідливим.

— Цікаво, як би ви проявили свою винахідливість, коли б ото зараз бик погнався за нами?

— Без проблем! Підстрибнув, схопився за гілку — мах і на дереві. Дивись, — він насправді підстрибнув схопився за гілку, й мабуть збирався робити “мах”...

— Летить! — враз заверещав Павло й перестрибнув через плотик на подвір’я дитсадка. Богдан, замість того, аби довершити «мах і на дерево», гепнувся на землю, підстрибнув, немов його підкинуло на батуті, й чкурнув мимо Павла, аж захурчало. Оговтавшись аж на східцях ґанку, озирнувся. Бик спокійно продовжував чухратись об стовбур тієї самої яблуні, а під фарбованим плотом на зеленому моріжку корчився зі сміху Павло.

Просмотров: 4 | Добавил: mshanets | Дата: 14.11.2017 | Комментарии (0)