Збірка складається з трьох тематичних розділів.

У першому розділі: “Квітка надій на морозі” у багатьох віршах автор, аналізує отой нелегкий пройдений нами, зокрема галичанами, шлях від сивих давен до сьогодення. Нелегкого сьогодення.

Змалювавши “Україну в тривозі”(ст. 10), як країну, де “реформи звели нанівець і де обмінюють честь на доляри”, автор таки сподівається що “переживемо, мусим пережити цей непевний час”.

Усе зміниться за умови, що ми, нарешті, перестанемо ждати. Ждати на “манну з небес”, на прихід “піночетів”, а дружньо й негайно приступимо до творчої. продуктивної праці. Бо не личить багатій із щедрою землею державі, й надалі “рабочинно в сусіда бути під дверима”(“Час до праці” ст. 18)

У другому розділі “В гостях у філософії життя” піддається аналізу державний устрій, болісні роздуми про сьогодення, коли знову випливло таке любе більшовикам гасло: “Землю селянам!”, а в селі знову світло згасло”, коли гинуть творці (“Спогад про Ігора Білозора” ст. 45), коли: “...немає сил нести і біль душі, і грішне слово до нездобутої мети”...

І все ж, не зважаючи на ніщо поет стверджує: “...жива ще наша Україна, жива й дочка — Галичина!” — стверджує оптимістично.

У третьому розділі “Повернись сльозинкою з дощем” вміщено поезії про кохання, про оте вічне, що є було й буде, що завжди рухало уперед прогрес, надихало на подвиги, на нові відкриття...

У кожного своє, оте перше, неповторне, але, на жаль, воно приходить і відходить, і ніколи не вертає назад. Усе повториться: і вернеться літо, і прилетять з ирію лелеки, але не вернеться молодість, не вернеться і кохання... Воно, “відлетіло із ключем лелечим, і сховало сльози в небесах” (“Перше кохання” ст.51). Лиш серце защемить при спогаді про нього і “впаде додолу смуток жовтими листками” й вирветься мимоволі нездійснене прохання “не зникай, кохання, так далеко, Повернись сльозинкою з дощем”.

Словом рецензована збірка, то вагомий внесок у творчий доробок науковця-поета Василя Дерія, котрий іде до людей з відкритою душею не за “для подяк, посад і нагород”