Поетеса Ганна Черінь народи­лася 29 квітня 1924 року на Ки­ївщині, в родині регента й дяковчителя, що закінчив Духовну се­мінарію в столиці.

Для формування духовного світу дитини велике значення мало те, що батько часто співав ліричні та патріотичні пісні (до речі, він мав гарний голос, учив­ся разом з уславленим співаком Іваном Козловським). Саме ці пісні пробудили в душі малої дівчинки хист до поезії.

"Складала вірші я змалечку, але не такі геніальні, як творять теперішні діти, — пише поетеса в одному з листів до нашого зем­ляка, дослідника її творчості Пет­ра Сороки. —Мої поезії були дуже наївними, хоч мене за це хвалили..."

Вчилася Ганна Черінь на філо­логічному факультеті Київського університету, куди вступила, як відмінниця навчання, без вступ­них екзаменів.

Війна перервала студії.

Аби не потрапити до категорії "предателів родіни" й уникнути "братскіх об'ятій освободителів". Ганна Черінь наважується покину­ти батьківщину.

Сповнена злигоднів і небезпеч­них пригод була її дорога до волі. Гірким тавром лягло на душу перебування в отих славнозвісних таборах "ді-пі", де спершу осіла, як і решта біженців. Доводилося жити в бараках, у холоді й голоді, постійно побоюючись репатріації. Врешті, пройшовши всі кола пек­ла, вона опинилася у США

Перша збірка поезій "Крещендо" з'явилася друком у 1949 році і од­разу принесла поетесі заслужене визнання. Добре слово про твор­чість Ганни Черінь сказали відомі і письменники Улас Самчук та Богдан Кравців.

Згодом виходять інші поетичні книжки "Чорнозем" (1962), "Вагонетки" (1969), "Травневі мрії" ; (1970), "Небесні вірші" (1973), "Зе­лень моря" (1981), "Квіти добра й зла" (1991). Вони висунули авторку до кола провідних поетів української діаспори.

І ось перед нами нова збірка Ган­ни Черінь.

"Архітектонічна побудова "Дер­жави" добре продумана, гармоній­на. — пише у своїй післямові ре­дактор книжки Петро Сорока. — Складають її три розділи-цикли "Сонце, квіти і люди", "Держава" та "З аргентинських віршів".

Кожен читач отримає неабияку насолоду від читання поезій Ган­ни Черінь. Вони то суворі, то іро­нічні, то мрійливо задумлені, й вирізняються образністю та стро­гістю думки. Чи не в усіх творах бринить біль і любов до рідної Ук­раїни, лежить печать розлуки з матір'ю-Вітчизною, котру так тяж­ко переживають усі емігранти. І що ближче до краю життя, тим силь­нішає ностальгія, тим частіше думка лине в далеке дитинство, в якому звичайний подорожник ліку­вав од багатьох ран.

Книголюб, прочитавши назву книжки Ганни Черінь, зопалу може собі подумати, що всі опублікова­ні тут поезії хибують надмірною заполітизованістю. Однак, ні, у "Державі" ви знайдете все: від до­рожньої нотатки з аргентинського циклу, пейзажної замальовки — до любовної лірики:

Ти любиш її — і страждаєш

Для неї, на жаль. ти ніхто

Як старець, любови окраєць

Хотів би мізерний шматок...

А все це лихо через те, що "...ти закохався не в ту" ("Ти її лю­биш"). Й у вірші "Рекляма" Ган­на Черінь кидає докір отій час­тині прекрасної половини, котра "...назовні — як добрий горішок, а зате — всередині пуста".

Ти на вигляд —

розкішна дама.

Штучних перснів

виблискує скарб.

Ти — ходяча, жива реклама

Всіх на світі

косметик і фарб.

("Рекляма").

Та найбільше поетку болить наша з вами доля, доля молодої держави. В одноіменному вірші вона просить, благає, сердиться, насміхається, намагається з будь-якого боку достукатися до нашої приспаної самосвідомості:

Свобода! Що це

значить для народу?

А те, що вже розпався ССР!

Ну. добре: небо дало нам Свободу,

А що ми з нею зробимо тепер?

Запитує у себе, у нас, у всіх, на Вкра­їні "сущих", і тут же роздумує, чому ця, так важко вистраждана свобода мляво усвідомлюється? Вона начебто й не потрібна нам, бо коли й у Верховній Раді скиглять за "союзним ярмом", то що ми за народ такий, де й у парламенті "...двох гатунків патріоти":

Той — щирий, той — хамелеон...

Колишні роботи й сексоти.

Що й досі їм Москва — за­кон.

("Столиця").

Поетеса докоряє нам, ви­борцям, чому не розгледіли " ..хто вони, з якого поля, пор­вуться на чиї кличі?', вона прагне знати, хто винен, що "...саме їм вручила доля Дер­жави нашої ключі"?

Оці глухі, інертні маси,

Що творять наші загал —

Що в них в думках?

Невже ковбаси

Та дачі — їхній ідеал?

Де взяти сили думки й слова.

Громів і блискавок на них,

Щоб добрі зерна, не попова

Зійшли на сіяннях нових?

Прислухаймося до зболе­них слів поетки, що уособлює українську еміграцію, розсія­ну недолею по всіх континен­тах, і котра, однак, тільки пра­цею власних рук, розуму, душі й серця збудувала на чужині свій український дім, свою культуру, поезію, що будила єдинокровних дітей на материковій Україні в роки тоталітарного режиму і досі будить "дітей своїх незрячих"...

Бо наша духовна еліта, не відчувши над собою посвисту нагайки, розгу­билася і замість того, щоб стати трубадуром Свободи, піднімати людей з колін і вести на барикади, німує...

Вже не чатує ніччю “чорний ворон"

Що уві сні нам віщував біду...

Кому  як не самим, за теє сором,

Що в хаті власній в нас нема ладу?

Адже ми кмітливий, роботящий люд, маємо незалежну державу, тож да­вайте не гаймося і наведімо порядок у власній хаті, бо його не наведе ані "знахабнілий москаль" (за словами Д. Павличка), ані його величність Долар, якому моляться "новітні дикуни".

Тільки ми самі, й тільки працею власних рук збудуємо вільну й квітучу державу, бо

...краще жити у своїй країні,

 Там. де коріння споконвічне, де

 І небеса свої, привітно сині...

Ви кращого не знайдете ніде!

 Благання шлемо вам і грізно,

й слізно

Плекайте самобутній

грунт життя!

Порада ця від тих,

кому вертатись пізно,

Хоч мріяли весь вік про вороття...

Сама ж Ганна Черінь як донька України, щира її патріотка, котра усе життя служила Вітчизні своєю творчіс­тю, просить для себе винагороду "не­величку і просту": аби життя кі­нець увінчав на її могилі "Держави синьо-жовтий прапорець"

Якщо когось з читачів заціка­вить непересічна доля талано­витої українки, яка стала цікавим явищем в українській еміграцій­ній літературі, то я відсилаю допитливих до книжки "Ганна Черінь. Літературний портрет", яку написав кандидат філологічних наук, член Спілки письменників України Петро Сорока, а надрукувало теж таки тернопільське видавництво "Лілея".

Закінчити ж свої читацькі враження після ознайомлення з книгою віршів Ганни Черінь хочу слова­ми її редактора Петра Сороки:

"Прилучитися до поетичного світу Ганни Черінь — означає скупати душу в золотому про­мінні сонця, осяйній аурі Ніжності, Любові й Доброти, Але для цього треба переступи­ти своєрідний психологічний бар'єр, пов'язаний з деякими мовними розбіжностями і особливостями української менталь­ності, обумовленої еміграційною формою буття —а це, як засвід­чує життя, є чи не найважчим."

Данило СИВИЦЬКИЙ,

с. Мшанець Теребовлянського району.